Виникнення
Побутують три версії появи назви міста «Попасна», і всі мають під собою як міфологічне, так і цілком історичне підстави.
Версія перша – загальновідома.
Через нашу місцевість проходив один з «Чумацьких шляхів». Саме в цьому місці була стоянка «чумаків», які зупинялися тут, відпочивали і пасли худобу, тобто тут був їх «попас». Хоча, виходячи з такого історичного документа, як «Описи г. Бахмута и его уезда со всеми лежащими в них дачами со внесением экономических приложений» за 1795-1802 р.р., випливає, що в 18 столітті трави тут росли.
Версія друга
“Исчез отец Федор. Завертела его нелегкая. Говорят, что видели его на станции Попасная, Донецких дорог. Бежал он по перрону с чайником кипятку”. Напевно ж, не знайдеться людини, яка не читала роман чи не дивилася кінофільм “Дванадцять стільців”.
Тож про залізничну станцію Попасну сьогодні чули усі. Але і в кінці 20-х років минулого століття ця станція вже теж була досить відома. І не спроста бігав отець Федір по перону Попасної, відчував, що не чужа вона йому. Та й автори роману якщо й не знали, то якимсь чином відчули, що при виборі назви станції не обійшлося без попа.
Який зв᾽язок між Попасною і попом? Якщо коротко, то скажемо, що назву станція Попасна отримала від назви села, яке знаходилося в трьох верстах від неї, при вершині балки Поповий Яр. За даними «Експлікації Бахмутської провінції» 1784 року на місці села значилася “Пустош Надеждина секретаря Распопова” площею в 1500 десятин, яка ще була не заселена. Прізвище Распопов в Росії давали священикам після позбавлення їх сану, розстрига – колишній священик. Був колишнім “попом” саме зазначений секретар чи його батько – не відомо. Максим Распопов у 1777 р. був канцеляристом Катеринінського духовного правління, потім секретарем, а з 1784 р. засідателем повітового суду у м. Костянтинограді, який до 1782 року був Білевською фортецею.
У 1787 році «пустош Надеждина» належала вже полковнику Авраму Рашковичу. В документах за 1795 рік вона значиться «Дер. Надеждина майорши Шаховой». У ній проживало в одинадцяти дворах 35 душ чоловічої статі та 27 жіночої. “Майорша Шахова” – це Ганна Рашкович, дочка полковника, яка вийшла заміж за секунд-майора Олександра Григоровича Шахова. Той у 1777-82 рр. був казначеєм Катеринінської провінції у тій самій Білевській фортеці, де в духовній канцелярії служив Распопов. Дивна якась багатоходівка – Распопов продає землю тестю, а той дарує її своїй дочці, яка є дружиною Распопова. І це при тому, що Распопов і Шахов були добре знайомі. “Чудні діла твої, Господи!” Ну а Шахов з 1784 року стає предводителем дворянської опіки у Слав’янську.
На військово-топографічнівй карті 1863 року (ВТК-1863) показано, що від “деревни” Надєждіної (Калинова, Попасна) на південь відходить балка Поповий Яр. Військові топографи наносили на карту усі назви, якими користувалося місцеве населення. На Плані генерального межування 1833 р. (ПГМ-1833) вершина цієї балки обрамлена прямокутником з написом “ЦЗ” – церковна земля. Але сама балка підписана “Овраг Картамыш”. Распопов продав Надєждіну, але церковна земля при вершині яру лишилася за церквою. Від того й пізніша назва Поповий Яр. В яру садити-сіяти не будеш, у ньому пасли коней чи худобу. Звідси й назва Попасна.
Назва Калинова, походить, напевно, від села Калинового, яке при слов’яносербах називалося 13 Рота, а до їх приходу – Іванівкою. Феодосій Макаревський писав, що село отримало назву від імені церкви Іоана Хрестителя. Тут здавна була церква “холщевая, ширмы с палатками”, а в 1767 серби її зробили “из хвороста”. Такі “похідні” церкви бували у запорожців. Очевидно, колишні запорожці з Калинового добре тримали своє пасовище і Поповий Яр належав їх церкві. Назви балок навколо Попасної “Овр. Запорожий”, “Ов. Куриньячий” вказують, що ця територія до приходу слов’яносербів належала запорожцям. І на “Достоверних ландкартах” 1749 і 1750 рр. ще до Слов’яносербії, на лівому березі Лугані у цьому районі показано 11 хуторів. Кому ще, як не запорожцям, могли належати ці хутори?
Тут, за розпорядженням Коша Запорізького, перебувала ікона Святителя Миколи Чудотворця. Оскільки при іконі проживав священик, балку і назвали «Поповий Яр» (кримсько-татарською мовою звучить як «Попасна»). Поповий Яр простирався між нинішніми селами Калинове - Попасна і Троїцьке
Версія третя - найдавніша назва
Назва Картамиш – давня, яка лишилася ще від ногайських чи кримських татар. Спеціалісти-філологи вказують, що це тюркське картамиш і перекладається як попасна – місце поблизу водойми, де знаходилася худоба чи коні після випасання, тобто кошара, загорожа, ділянка для худоби, яка розташована під відкритим небом у яру біля водойми. Після випасання худоби, її заганяли на ніч у цей яр. Урочище біля цього яру теж називалося Картамиш. Очевидно, у той час тут жили ті, хто ще пам’ятав значення слова картамиш, від якого пішла й третя назва села Надєждіна – Калинова - Попасна.
От на околиці села Кленового, у трьох верстах від Надєждіна-Попасної, і побудували залізничну станцію Попасна.
У книзі “По Екатерининской железной дороге” написано, що “Станция получила свое название от х. Попасного (он же д. Калиновка, при 60 усадьбах около 500 д. населения, находящегося верстах в 3 к юго-западу от станции, при соединении Краматорской ветки с линей Попасная – Никитовка”. Продовжуємо читати опис залізниці: “От ст. Попасная линия идет на юго-запад, делая на протяжении 1 версты крутой поворот, направляется на север, встречает на своем пути д. Калиновую, лежащую у верховьев балки того же имени, довольно населенную (1200 ч. жителей, при 150 усадьбах) и на 9-й версте приходит к ст. Камышеваха”. В книзі мова про “д.Калиновую”, яку військові топографи підписали Кленовою. Не дивно, бо така кількість “Калинових” і “Кленових” в цій місцевості може збити з панталику будь-кого.
То від якої дати відраховувати вік сучасному райцентру Попасній?
Офіційна історія Попасної починається з середини 19 століття. Селище Попасна виникло у період будівництва Донецької Кам'яновугільної залізниці.
У 1878 відбулося урочисте відкриття Донецької Кам'яновугільної залізниці, її загальна довжина становила 389 верст. Було відкрито ділянки Микитівка - Дебальцеве - Должанська, Дебальцеве - Попасна - Краматорськ і Дебальцеве - Луганський завод; управління залізниці знаходилося в Луганську, поруч зі станцією було побудовано перше в Донбасі залізничне училище. Ось коли вперше на мапах з'явилася назва станції Попасна Донецької Кам'яновугільної залізниці. При станції, яка була побудована в 1878 р., утворилося селище, жителі якого, в основному, були прив'язані до залізниці. Зі станції відправляли вугілля і метал, який прибував з сусідніх Алмазнянського і Мар'ївського рудників. Тут же знаходилися депо і пристанційні склади.
Статус міста Попасна отримала у 1938 році. Залізничну станцію Попасна побудували у 1878 році. А село Калинове – Кленове, з якого і виросло селище, відоме з 1833 року, коли його було позначено на плані генерального межування. Якщо вести лік від Надєждіної-Попасної, яка сьогодні входить до міста Попасна, то населена вона була вже у 1795 році. От принаймні з того часу і живуть безперервно люди на території цього населеного пункту. У місті беруть за дату народження 1878 рік, коли було створено Попаснянське відділення Катеринінської залізниці.
І додамо, що назва Попасна теж зазнавала перейменування, як і більшість назв поселень за радянських часів. 9 травня 1936 р. вийшла Постанова ЦВК СРСР “Про перейменування станції і селища Попасна Донецької залізниці”, їй було присвоєно ім’я Лазаря Мойсейовича Кагановича, народного комісара шляхів сполучення СРСР, члена Політбюро ЦК ВКП (б), а 24 жовтня 1938 постановою президії Верховної Ради УРСР смт ім. Л.М. Кагановича було присвоєно статус міста районного підпорядкування. На географічних картах замість Попасна так і писали ИМ. КАГАНОВИЧА. 12 червня 1944 постановою Верховної Ради УРСР Кагановичський район перейменований на Попаснянський. Центром Попаснянського району визначено місто Попасна, якому повернули рідну назву.
#Попасна
